Умови реалізації педагогіки співробітництва
Дуже важлива для ефективного діалогу психологічна атмосфера взаємної поваги і моральної рівності. Педагог, готуючись до дискусії, зобов'язаний заздалегідь припускати «ефект взаємного навчання», можливість зміни своєї точки зору в ході діалогу. Відсутність такої установки виявляється в роздратуванні під час обговорення чужих думок, у нетерпимості до альтернативної точки зору, у бажанні скоріше сформулювати «правильну» відповідь замість того, щоб виявити різні позиції учасників діалогу, проблематизувати обговорення.
Для діалогічного «включення» у процес навчання має значення навіть інтер'єр заняття. Так, позиція вчителя «за кафедрою» розташовує до авторитарності і монологу.
Здатність вчителя організовувати спілкування є основою продуктивної, творчої діяльності учнів. Спілкування стимулює творчий процес. Дослідники не без підстав вважають, що 99% конструктивних ідей виникають подібно до електричної іскри при контакті з думками інших людей, а решта (1%) – це ідеї, народжені у хвилини натхненням, які з’являються кружним шляхом, але з того ж джерела.
Повноцінне педагогічне спілкування забезпечує обмін інформацією і співпереживання, пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії. Обмін інформацією і ставленнями реалізує комунікативний бік спілкування, пізнання особистості і самоутвердження – перцептивний, а організація взаємодії – інтерактивний. Орієнтація на таке спілкування дає змогу вчителеві організувати взаємодію на заняттях і поза ними як цілісний процес: не обмежуватися плануванням лише інформаційної функції, а створювати умови для обміну ставленнями, переживаннями; допомагати кожному учню гідно самоутвердитися в колективі, забезпечуючи співробітництво і співтворчість у групі. Саме тому, вчителеві потрібно допомогти кожному учню стати активним співучасником педагогічного процесу, забезпечити умови для реалізації його потенційних можливостей, тобто забезпечити суб'єкт-суб'єктний характер педагогічних стосунків, а, значить, і розвиток творчості.
Суб'єкт-суб'єктний характер педагогічного спілкування – принцип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності вчителя та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів та переживань, готовності прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним.
Встановлення контакту - особливий стан єднання педагога та учнів, який характеризується взаєморозумінням, співпереживанням і готовністю до взаємодії. Ознаками у контакту вчителя з учнями у процесі спілкування, є:
- взаємне особистісне сприйняття вчителя і учнів, відкритість у стосунках і відвертість у висловлюваннях;
- згода з головними змістовими положеннями взаємодії;
- наявність емоційного резонансу;
- збереження інтересу до подальшої взаємодії;
- високий рівень контакту очей у бесіді,
- узгодженість поз, міміки та інтонації у діалозі.
В цілому діалогічність взаємодії передбачає:
- рівність особистісних позицій вчителів і учнів у процесі навчання; вчитель сприймає учня як особистість і реагує на нього як на особистість; особистісне включення вчителя і учнів у розв’язування дидактичних завдань заняття;
- наявність контакту, емоційно-інтелектуальної спільності між вчителем та учнями; відчуття ними у спілкуванні з вчителем своєї психологічної захищеності; доброзичлива, творча атмосфера занять;
- високий рівень мотивації навчання учнів, активність у пізнавальній діяльності; свідомий характер навчання;
- оптимальне співвідношення між свободою учня у виборі змісту, методів навчання і педагогічним керівництвом його діяльністю; збільшення числа елементів навчальної самодіяльності у роботі учнів; творче самопочуття вчителя і учнів під час роботи на заняттях, відчуття ними задоволеності від спільної праці і реалізація потреби учнів у персоналізації в суспільному визнанні.
Психофізіологічні «бар'єри» діалогічного спілкування можуть бути:
- ситуативні (розділення в просторі, замкнутість партнерів тощо);
- контрсугестивні (упередження, недовіра, відсутність почуття гумору, апломб, самовдоволення і т.д.);
- тезаурусні (низький інтелект, неясність цілей тощо);
- інтерактивні (відсутність навичок соціального контакту, невміння організувати колективну взаємодію);
- емоційного впливу, що включають, по-перше, емоційну несприятливість, що пояснюється нерозвиненістю духовних потреб, уяви (своєрідна «емоційна глухота») і, по-друге, перевантаження учнів (інформаційне пересичення, інтелектуальна і фізична перевтома).
Демократизація освітнього процесу припускає створення особливого психологічного клімату що характеризується дружньою участю, емоційною чуйністю, увагою до співрозмовника. Сама ідея посилення емоційності навчання, переваги позитивних емоцій у творчій діяльності пояснюється тим фактом, що в цих умовах найбільш ефективно функціонує мозок. Емоції в навчальному процесі інтенсифікують розумові процеси, здатні зняти інтелектуальні і психічні перевантаження. Зміст і прийоми емоційного впливу педагога на учнів полягають в наступному:
- по-перше, у розкритті вчителем матеріалу в такому виді, що відбиває його суб'єктивне бачення;
- по-друге, у «оголенні» педагогом ходу свого мислення (демонстрація сумнівів, відмовлення від повного розкриття, свідоме «гальмування» відповіді з метою порушення очікувань учнів);
- по-третє, у прояві своїх почуттів (замилування, розчарування тощо);
- по-четверте, у внесенні в навчання проблемності, елементів змагальності і гри, діалогізації заняття.
Щоб реалізувати таке навчання, від вчителя вимагається, окрім інформаційного забезпечення, розроблення відповідної емоційної партитури подання знань.
Звичайно ж, її практичне застосування можливе при наявності у вчителів постійного зворотного зв’язку з аудиторією, внутрішнього психологічного і емоційного камертону. До того ж вчитель повинен вміти використовувати прийоми формування позитивних емоцій (створення творчої обстановки на заняттях; порівняння; зміна інтонації; використання міміки та жестів; піднесеність настрою; схвалення дій учнів; створення атмосфери розкутості, доброзичливості тощо).
Для створення емоційного фону в навчанні вчителю доцільно використовувати певні прийоми в процесі проведення занять.
- Пряме включення. Відмовтесь від розтягнутого вступу чи відступу, якщо ваші учні вже досить добре знайомі з предметом розмови, починайте з головного.
- Несподіванка. Використовуйте по ходу проведення занять несподівану та невідому інформацію, а також нестандартні форми її викладу. На початку лекції ефективним може стати яскравий, образний приклад.
- Застосування елементу неформальності. Враховуючи предмет обговорення, розкажіть про власні помилки, оману, забобони та їх наслідки. Покажіть, яким чином вам удалося уникнути одностороннього підходу до цієї або подібної проблеми та знайти нове рішення її.
- Співпереживання. Не пропускайте значимих для аудиторії та теми заняття дрібниць, пригадуйте події, які зв'язують вас учнями, заставляючи останніх переживати.
- Драматизація. Наочно та захоплено, свідомо драматизуючи, зображайте події, які збагачують тему виступу так, щоб учні змогли ототожнювати себе з дійовими особами та життєвою ситуацією.
- Гіпербола. Щоб загострити увагу аудиторії, не бійтеся удаватися до перебільшень. Це допоможе виявити причинно-наслідкові взаємозв'язки між подіями, процесами й поведінкою людей. Однак, не забудьте пізніше (уже без перебільшень) чітко викласти свою позицію по визначеній проблемі.
- "Провокація". На короткий час викличте у учнів реакцію незгоди з інформацією, що викладається.
Використайте цей момент для того, щоб підготувати їх до конструктивних висновків. Уточніть думку та більш чітко визначте власну позицію.
Після тривалої та інтенсивної інтелектуальної праці потрібна розрядка. Для цього можна перейти тимчасово до теми, що легко сприймається аудиторією. У такий момент доцільно:
• розповісти про факти зі своєї практики, якщо вони пов'язані з темою занять;
• використати гумор, смішний факт і навіть анекдот, який має безпосереднє відношення до теми занять або поточної роботи учнів.
Важливі прийоми саморегуляції професійного поводження зазначені також В.О. Сухомлинським. Їх він рекомендував використовувати педагогам для виховання щиросердечної рівноваги, щоб не допускати «проростання похмурості», бути оптимістичним, доброзичливим, якнайчастіше звертатися до гумору. Цікавий той факт, що дотепність і толерантність (терпимість до «інакомислення») – обов'язкові якості особистості педагога у всіх закордонних моделях фахівця.
