Мотивація учнів до співробітництва

Досить часто учнів контролюють й стимулюють, головним чином, загрожуючи покаранням. Це стосується як вчителів так і батьків. Так якщо дитина поводиться не так, як треба, або відмовляється йти на співробітництво, більшість батьків інстинктивно прибігають до погроз. Ми говоримо або маємо на увазі наступне: «Якщо ти не будеш слухатися, то тобі буде погано» або «Якщо ти не перестанеш ревіти, то я …». Дитина повинна зрозуміти, що буде покарана, якщо не стане слухатися, для цього його шльопають або грізно на нього дивляться. Її стримують, загрожуючи позбавленнями, насильством або болем.

Страх начебто й непогано працює як стримуючий фактор, але він не збуджує у дитині природного прагнення співробітничати з батьками й допомагати їм. Адже покірність і співробітництво — зовсім різні речі. Щоб дитина по-справжньому співробітничала, вона повинна допомагати старшим охоче, а покаранням цього не доможешся. Дорослим так важко відмовитися від покарань тому, що вони дозволяють швидко домогтися бажаного. Хоч і не хочеться карати дітей, але ми не знаємо іншого шляху. Ми почуваємо, що покарання по своїй суті нелюдяно, але без нього діти ростуть розпещеними, вимогливими, що не вміють поважати інших і некерованими. Так є чи альтернатива покаранню? До великої радості й дітей і дорослих є!!!

Альтернатива покаранню – заохочення. Сучасні діти мають потребу в мотивуванні не покаранням, а заохоченням. Замість того щоб зосереджуватися на наслідках негативного поводження, позитивне виховання звертається до наслідків позитивного поводження. Дітей мотивують до належного поводження не за допомогою негативних результатів їхніх дій, але за допомогою позитивних результатів.

Не існує більше сильного мотиву, ніж внутрішнє прагнення дитини до співробітництва й бажання одержати нагороду. Саме заохочення й визнання досягнень дитини найчастіше пробуджують її бажання співробітничати. Кожній дитині хочеться, щоб батьки спеціально приділяли їй час. Кожна дитина приходить у збудження при згадуванні про прекрасне майбутнє. Кожна дитина любить подарунки. Кожна дитина з нетерпінням очікує свята. Будь-який батько не раз помічав, скільки тепла, дружелюбності й готовності до співробітництва виявляють діти, коли вони хочуть чогось й думають, що одержать його.

Коли дитина одержує «більше» або передбачає, що одержить, у її душі щось прокидається й вона відповідає щирим «ТАК!» Очікування нагороди дає дітям енергію й бажання надати батькам співробітництво й допомогу, які тим потрібні. Обіцянка більшого надихає до співробітництва всіх - і старих, і малих. Якщо ви будете нагороджувати, а не карати дітей, їхнє прагнення до співробітництва підсилиться.

Деяким дорослим здається, що, мотивуючи дітей до тих або інших дій за допомогою заохочень, вчителі, батьки проявляють слабість, і в результаті діти здобувають контроль над ситуацією. Однак у чому ж складається ефективність заохочення?

Нагороджуючи дітей за позитивне поводження, ви тим самим фокусуєте їхню увагу на гарних учинках. Караючи дитини, ви фокусуєтесь на поганих учинках і як би підтримуєте ідею про те, що діти споконвічно злі й мають потребу в перевихованні. Коли ми зосереджуємося на поганому, гарне не одержує можливості виявитися й виразитися.

Те, на що ви звертаєте увагу, набирає силу. Караючи дитину, ви тим самим приділяєте занадто багато уваги поганому поводженню. Іноді дорослі навіть говорять: «Зараз я дам тобі урок, що ти запам'ятаєш на все життя». Альтернатива покаранню - прощення, тому що, прощаючи, ви ясно сповіщаєте дитині, що помилятися нормально, потім потрібно забути про це й рухатися далі. У роботі зі дітьми дуже важливо задовольняти їхні потреби й направляти їх таким чином, щоб вони вчилися досягати успіху.

Якщо ви заохочуєте дитину за позитивне поводження, вона починає частіше поводитися відповідним чином. Замість того щоб вишукувати помилки дитини й звертати увагу на них, намагайтеся «ловити  на моментах, коли він робить щось гарне. Щораз коли ваша дитина рухається у вірному напрямку, визнайте її успіхи, і вона буде поводитися так само й надалі.

Замість того щоб карати дитину за промахи або зосереджуватися на проблемах, ми можемо спонукати її вирішувати їх самостійно, просто направляючи його в потрібне русло. Якщо ми не можемо сказати щось позитивне або задати дитині потрібний напрямок, тоді краще взагалі промовчати.

Звичайно, нам потрібно поправляти своїх дітей, але при цьому варто менше зосереджуватися на негативних характеристиках їхнього поводження й частіше давати їм можливість поліпшити його. Навіть виправляти помилки дитини в позитивному ключі потрібно не занадто часто, інакше це втратить ефективність. Щораз, виправивши дитину, потрібно потім три рази похвалити її за позитивні дії.

Щоб зрівноважити негативне, позитивного потрібно більше. Діти часто перестають слухати вчителів, батьків, оскільки не одержують достатнього визнання своїх гарних дій.

Заохочуючи здобувачів освіти, ми готовимо їх бути успішними в зрілості. Їм варто зрозуміти, що в житті ми повинні як давати, так і брати. Якщо ти даєш, ти одержуєш. Щоб більше одержати, потрібно більше віддати. Дитина вчиться укладати угоди й вести переговори. Вона довідується, що, даючи більше, вона й заслуговує більшого. І ще — вона вчиться відмовлятися від миттєвих бажань заради чогось більш значного в майбутньому.